Описание
блюз, рок-н-рол, регі, панк
Історія команди, яку згодом наречуть „українськими Rolling Stones”, йде корінням у далекий вже 1988 рік, коли в надрах тільки-но організованого львівського рок-клубу після низки поділів, брунькувань, об’єднань та поглинань утворилася група однодумців, що обезсмертила ім’я шпигуна Гадюкіна (глибоко негативний персонаж повісті класика радянського дитліту Віктора Драгунського – прим. авт.), та створила той оковитий коктейль із панку, блюзу, реггі, фольку та рок-н-ролу, кріплений тотальним стьобом та приправлений галичанським колоритом і наркоманським сленгом, який тепер називають фірмовим стилем Братів Гадюкіних.
До першого складу групи увійшли Сергій „Кузя” Кузьмінський (спів, клавішні), Олександр „Шуля” Ємець (саксофон), Андрій Партика (гітара), Михайло Лундін (барабани) та Олександр Гамбург (бас). А перший свій концерт Брати відіграли в БК на Новому Львові, назви якого вже ніхто не пам’ятає.
Перший час центровим в команді був Шуля, що складав припанковані російськомовні рок-н-роли. В репертуарі малася лише пара речей на битій суржиком та лемківським діалектом мові авторства Кузьмінського, але саме вони викликали фурор на московському фестивалі „СыРок-88”. Після повернення з Білокам’яної натхненний Кузя впевнено бере штурвал до своїх рук, і менш ніж за місяць Гадюкіни готують повністю україномовну програму „Наша відповідь Кобзону”, яка і стала основою дебютної платівки „Всьо чотко!”.
За фінансової підтримки майбутнього директора групи Олени Мархасьової, перший магнітоальбом хлопці записали навесні 1989 року під керівництвом Володимира Бебешка в обладнаній під студію, облицьованій кахелем прохідній кімнаті БК Залізничників. Щоправда, грошей, аби повністю розрахуватися за запис не вистачило, і Кузі прийшлося „подарувати” кілька пісень дружині звукорежисера Віці Врадій, з якими та, як Сестричка Віка, незабаром перемогла в рок-номінаціі на першому фестивалі „Червона Рута” в Чернівцях.
Брати також взяли участь у фесті, але вже в оновленому складі: Шулю змінив клавішник Ігор Мельничук, що раніше грав в командах Рокіровка, КооП і ДВР. Виступивши волею жереба у самісінький прайм-тайм – на заході сонця перед повним стадіоном, БГ зайняли в конкурсі друге місце і, як-то кажуть, прокинулися знаменитими.
Проте, лауреатство і увага преси не додали групі концертів – вахтери з відділу культури свої „нє пущать!” мотивували тим, що Гадюкіни начебто паплюжать мову. Доброю феєю для Гадів стала, як не дивно, зірка офіціозу Алла Пугачова. До рук Примадонни, що гастролювала того часу у Львові, якимось чином потрапила касета „Всьо чотко!”, і вражена почутим співачка запросила Братів взяти участь в її „Різдвяних зустрічах”. З телеверсії виступ львів’ян вирізали, але сам факт присутності у „почеті” автоматично зробив їх „особами наближеними” і розпахнув двері концертних залів Львова, України та всього СРСР.
Тоді ж почалися перші „відрядження за кордон”: фестиваль „Червона Рута” вивіз своїх лауреатів до Канади, де БГ дали чотири концерти в Торонто.
В 1991 році з гурту йде Олександр Гамбург і бас-гітаристом стає Игор Мельничук, який протегує на своє місце за клавішами випускника консерваторії Павла Крахмальова, що давно нерівно дихав до рок-н-ролу взагалі та творчості Гадів закрема (Павло Крахмальов: „Першу касету БГ я купив за 25 рублів!”). Крім цього Гадюкіни вводять до складу другого гітариста на ім’я Ерік Хрептик (майже Клептон! – прим.авт.) та духову секцію у складі Степана Коваля, Богдана вата щука та Олега Качечки, й таким собі біг-бендом записують на студії „Аудіо-Україна” альбом „Ми – хлопці з Бандерштадту”, який виходить вже на вінілі.
Тим часом бренд Брати Гадюкіни розширюється до творчого об’єднання, яке починає займатися підтримкою молодих і талановитих земляків – „Плач Єремії”, „Мертвий півень”, „Клуб шанувальників чаю”, та проведенням різних рок-акцій.
