XENTORIX
Поиск
Дария-ТУР. Отдых в Астрахани
Дария-ТУР. Отдых в Астрахани
Подписчики:
559 подписчиков
ID:
145730085
Блокировка:
Нет ограничений
Верификация:
Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте
Видимость
открытое
Популярность:
У сообщества нет огня Прометея
Домен:
dariatur_astrakhan
Описание
ЭКСКУРСИИ В АСТРАХАНИ ТУРЫ ПО АСТРАХАНИ ИНДИВИДУАЛЬНЫЕ ЭКСКУРСИИ ПО АСТРАХАНИ ЭКСКУРСИИ ДЛЯ ШКОЛЬНИКОВ В АСТРАХАНИ ЛОТОСОВЫЕ ПОЛЯ АСТРАХАНСКАЯ РЫБАЛКА
НОРАТУС † NORATUS
_Hellsing_
ИОРДАНЬ ювелирная мастерская
Раменское,великий город.
The best Of Novomulsk
![Раменское,великий город.. Название города происходит от слова «раменье» — «опушка, окраина леса»[3].
Первое письменное упоминание о Раменской великокняжеской волости относится к 1328 году. Московский князь Иван Калита впервые упоминает эту местность в своей духовной грамоте. В 1628 году в церковных письменных источниках упоминается Храм Св. Бориса и Глеба, который стоит на озерке. Эту дату можно считать и первым упоминанием озера, которое получило название по церкви. При церкви был погост - так в старину называли место сбора дани.
В 1725—1730 гг. на берегу Борисоглебского озера графом П. И. Мусиным-Пушкиным строится каменная Троицкая церковь с приделами Св. Бориса и Глеба.
В 1770-х годах владевший соседней деревнй Дергаево - Волконский, Михаил Никитич, выкупил землю на берегу озера у церковного притча и ставит охотничий дом, разбивает обширный парк. Перевозит сюда крестьян из других имений и образуется село Ново-Троицкое (позднее ставшее Раменским).
В 1831 году с целью покрытия долгов помещицей Анной Александровной Голицыной (до замужества - Прозоровская), в Раменском была основана текстильная фабрика, с тяжёлыми условиями труда рабочих. Но через несколько лет фабрика сгорела по неизвестным причинам. В 1843 году арендатором фабрики стал П.С. Малютин, который в 1870-х годах значительно расширил фабрику; во второй половине XIX века она являлась уже одним из крупнейших текстильных предприятий России.
Раменское стало центром уезда с 1924 года (с 1929 года - центр района).
Раменское обладает статусом города с 15 марта 1926 года.](https://sun9-12.userapi.com/impg/c302406/g43648593/d_0c50b011.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=6ed4af2de1968515725fbf9146a45cd8&u=pwoFdZ8x6MwDq6nT2U3tQ-4Tj5mZE3q7qpgc-iaNgGQ&cs=480x480 "Раменское,великий город.. Название города происходит от слова «раменье» — «опушка, окраина леса»[3].
Первое письменное упоминание о Раменской великокняжеской волости относится к 1328 году. Московский князь Иван Калита впервые упоминает эту местность в своей духовной грамоте. В 1628 году в церковных письменных источниках упоминается Храм Св. Бориса и Глеба, который стоит на озерке. Эту дату можно считать и первым упоминанием озера, которое получило название по церкви. При церкви был погост - так в старину называли место сбора дани.
В 1725—1730 гг. на берегу Борисоглебского озера графом П. И. Мусиным-Пушкиным строится каменная Троицкая церковь с приделами Св. Бориса и Глеба.
В 1770-х годах владевший соседней деревнй Дергаево - Волконский, Михаил Никитич, выкупил землю на берегу озера у церковного притча и ставит охотничий дом, разбивает обширный парк. Перевозит сюда крестьян из других имений и образуется село Ново-Троицкое (позднее ставшее Раменским).
В 1831 году с целью покрытия долгов помещицей Анной Александровной Голицыной (до замужества - Прозоровская), в Раменском была основана текстильная фабрика, с тяжёлыми условиями труда рабочих. Но через несколько лет фабрика сгорела по неизвестным причинам. В 1843 году арендатором фабрики стал П.С. Малютин, который в 1870-х годах значительно расширил фабрику; во второй половине XIX века она являлась уже одним из крупнейших текстильных предприятий России.
Раменское стало центром уезда с 1924 года (с 1929 года - центр района).
Раменское обладает статусом города с 15 марта 1926 года.")
![The best Of Novomulsk. це група,для людей хто знає,живе в НОВОМИЛЬСЬКУ !!!!!!!!!!! Ми, ті хто проживає тут, відвідує нашу місцевість....і просто ходить нашими вулицями...
Міліє річка, став,
І меркне городище,
Де «Мылеск-город»
Міцну фортецю мав
За 2-3 кілометри на схід від Здовбиці по другому боці залізниці та річки Усті при Мильському городищі розмістилось село Новомильськ, котре зараз нараховує 330 дворів, 845 мешканців, має початкову школу, бібліотеку, медпункт, клуб, крамницю. Обласний пульмонологічний дитячий санаторій, ставкове господарство, бригаду, ферму КСП ім. Шевченка.
З XVI століття у Новомильську діє церква Преображення Господнього. У 1861 році вона була заново споруджена коштом прихожан, графа Івана Августовича та священика Степана Удановича. Церква мала цінні стародруки, рукописи, метричні книги з 1795 року, план власної землі на 38,142 десятини.
Околиця Новомильська приховує сліди осілостей доби палеоліту, часів, коли був у розвитку первснообщинний, матріархально-родовий лад, коли широко використовували кам’яні знаряддя праці Тут, крім іншого, виявлені рештки зброї; предметів побуту доби Київської Русі та середньовіччя.
Новомильськ втілює у собі первісне наймення, що існувало тут староруського фортечного міста Мильська, котре вперше згадує літопис від 31 березня 1151 року в таких рядках: «Володимир же Галицький прислав до Андрія (Юрійовича) Василька Ярополковича, кажучи «Ти піди, брате, до мене». Андрій тоді поїхав до нього і з’єднався з ним коло (города) Мильська («Мьшеска», «Мильска»). Інша редакція цього літопису про це має такі рядки: «Ізяслав, прийшовши, став вище Пересопниці і попалив (город) Заріческ і став біля (города) Мильська («Мьшеска», «Мильска», «Мельска»).
У наступних записах Мильськ з’являється лише з XV століття. Тоді як за актом 1445 року, виринає уже похідне від назви оселі прізвище Мильський: «Даєм й потверджуєм тому первей [раніше] пану Петрашку Ланевичу Мильскому верху менованьїе [вищеназвані] места вечно й непорушне». Подібне фіксує грамота 1450 року, де сказано, що «пан Петраш Мьільскій» є маршалом Луцька, володарем численних надгоринських земель, містечок і сіл. Постановою за 1544 рік «в селе Милско» встановлено підвищене дорожнє мито, збільшено «мірку» за помел зерна, заборонено будь-який зруб у казенному лісі. Опис Луцького замку 1545 року свідчить, що «Милское имение» утримує одну городню, платить від 25 димів, 2-ох вальних коліс, віддає третину ставкового улову, здійснює тижневі шарваркові роботи.
З 1577 року різні акти засвідчують «Новое Мьілско» на зміну давніх наймень «Мьільск», «Мьільско», котрі ще певний час окреслювали суміжне у північно-західному напрямку село, документоване в 1578 р. під назвою «Мьільско Старое», потім — «Старомьшьск, Старомьілско», а згодом і зараз Старомильськ, який у 1976 р. адміністративне підпорядкували сусідній Загорощі
У 1651 році кілька разів згадується «Новьій Мьільск» як мсце, де діяв очолюваний Гнатом Новоселецьким збройний загін селян, котрий «под Старьім Мьільском» мав сутичку з дозорцями рівненського замку. Тоді тяжко зранено командира дозорців.
Селом Новомильськом («Мьілском», «Старьім Мьілском») володіли різні власники: Кирдей Мильський, Човганський, Пепловський, Мишковський, Турн, Іллінський, а деякий час за несплату боргів — держава, що утримувала своїх посесорів.
За даними1889 року, «Новомьільск при пруде волости Здолбицкой» мав 86 дворів, 679 мешканців (7 римокатоликів, ЗО євреїв), водяний млин, корчму, смолярню, вапнярню, кузню, деревообробну майстерню. Сусідній Старомильськ з населенням 527 чоловік був у статусі «деревні», єпархіальне приналежної до віддаленого на 1 кілометр Новомильська. Село мало 2 крамниці
Назва Новомильськ, Старомильськ розвинулася з літописних «Мьільск», «Милеск», «Мельск», де кінцеве «ьск», «еск», що типове для старинних наймень типу «Зареческ», «Случеск», котрі здебільшого символізували специфіку місцевості.](https://sun9-37.userapi.com/impg/c9445/g17337454/b_2e68bd18.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=2c5e3580fd1e8099f42a54b7edec7557&u=6bhhLhHi7drACkvNfLY_56YS4hsmSI8qeWw82_w-Zq4&cs=480x480 "The best Of Novomulsk. це група,для людей хто знає,живе в НОВОМИЛЬСЬКУ !!!!!!!!!!! Ми, ті хто проживає тут, відвідує нашу місцевість....і просто ходить нашими вулицями...
Міліє річка, став,
І меркне городище,
Де «Мылеск-город»
Міцну фортецю мав
За 2-3 кілометри на схід від Здовбиці по другому боці залізниці та річки Усті при Мильському городищі розмістилось село Новомильськ, котре зараз нараховує 330 дворів, 845 мешканців, має початкову школу, бібліотеку, медпункт, клуб, крамницю. Обласний пульмонологічний дитячий санаторій, ставкове господарство, бригаду, ферму КСП ім. Шевченка.
З XVI століття у Новомильську діє церква Преображення Господнього. У 1861 році вона була заново споруджена коштом прихожан, графа Івана Августовича та священика Степана Удановича. Церква мала цінні стародруки, рукописи, метричні книги з 1795 року, план власної землі на 38,142 десятини.
Околиця Новомильська приховує сліди осілостей доби палеоліту, часів, коли був у розвитку первснообщинний, матріархально-родовий лад, коли широко використовували кам’яні знаряддя праці Тут, крім іншого, виявлені рештки зброї; предметів побуту доби Київської Русі та середньовіччя.
Новомильськ втілює у собі первісне наймення, що існувало тут староруського фортечного міста Мильська, котре вперше згадує літопис від 31 березня 1151 року в таких рядках: «Володимир же Галицький прислав до Андрія (Юрійовича) Василька Ярополковича, кажучи «Ти піди, брате, до мене». Андрій тоді поїхав до нього і з’єднався з ним коло (города) Мильська («Мьшеска», «Мильска»). Інша редакція цього літопису про це має такі рядки: «Ізяслав, прийшовши, став вище Пересопниці і попалив (город) Заріческ і став біля (города) Мильська («Мьшеска», «Мильска», «Мельска»).
У наступних записах Мильськ з’являється лише з XV століття. Тоді як за актом 1445 року, виринає уже похідне від назви оселі прізвище Мильський: «Даєм й потверджуєм тому первей [раніше] пану Петрашку Ланевичу Мильскому верху менованьїе [вищеназвані] места вечно й непорушне». Подібне фіксує грамота 1450 року, де сказано, що «пан Петраш Мьільскій» є маршалом Луцька, володарем численних надгоринських земель, містечок і сіл. Постановою за 1544 рік «в селе Милско» встановлено підвищене дорожнє мито, збільшено «мірку» за помел зерна, заборонено будь-який зруб у казенному лісі. Опис Луцького замку 1545 року свідчить, що «Милское имение» утримує одну городню, платить від 25 димів, 2-ох вальних коліс, віддає третину ставкового улову, здійснює тижневі шарваркові роботи.
З 1577 року різні акти засвідчують «Новое Мьілско» на зміну давніх наймень «Мьільск», «Мьільско», котрі ще певний час окреслювали суміжне у північно-західному напрямку село, документоване в 1578 р. під назвою «Мьільско Старое», потім — «Старомьшьск, Старомьілско», а згодом і зараз Старомильськ, який у 1976 р. адміністративне підпорядкували сусідній Загорощі
У 1651 році кілька разів згадується «Новьій Мьільск» як мсце, де діяв очолюваний Гнатом Новоселецьким збройний загін селян, котрий «под Старьім Мьільском» мав сутичку з дозорцями рівненського замку. Тоді тяжко зранено командира дозорців.
Селом Новомильськом («Мьілском», «Старьім Мьілском») володіли різні власники: Кирдей Мильський, Човганський, Пепловський, Мишковський, Турн, Іллінський, а деякий час за несплату боргів — держава, що утримувала своїх посесорів.
За даними1889 року, «Новомьільск при пруде волости Здолбицкой» мав 86 дворів, 679 мешканців (7 римокатоликів, ЗО євреїв), водяний млин, корчму, смолярню, вапнярню, кузню, деревообробну майстерню. Сусідній Старомильськ з населенням 527 чоловік був у статусі «деревні», єпархіальне приналежної до віддаленого на 1 кілометр Новомильська. Село мало 2 крамниці
Назва Новомильськ, Старомильськ розвинулася з літописних «Мьільск», «Милеск», «Мельск», де кінцеве «ьск», «еск», що типове для старинних наймень типу «Зареческ», «Случеск», котрі здебільшого символізували специфіку місцевості.")