XENTORIX
Поиск
Великий Устюг
Великий Устюг
Подписчики:
994 подписчиков
ID:
30314421
Блокировка:
Нет ограничений
Верификация:
Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте
Видимость
открытое
Популярность:
У сообщества нет огня Прометея
Домен:
remont_komp_kvu
НеРеХтА-СиТи
Найди свой клад!
The best Of Novomulsk
Молодёжь Хиславичского района
Храм Игнатия Брянчанинова с.Угловое
![The best Of Novomulsk. це група,для людей хто знає,живе в НОВОМИЛЬСЬКУ !!!!!!!!!!! Ми, ті хто проживає тут, відвідує нашу місцевість....і просто ходить нашими вулицями...
Міліє річка, став,
І меркне городище,
Де «Мылеск-город»
Міцну фортецю мав
За 2-3 кілометри на схід від Здовбиці по другому боці залізниці та річки Усті при Мильському городищі розмістилось село Новомильськ, котре зараз нараховує 330 дворів, 845 мешканців, має початкову школу, бібліотеку, медпункт, клуб, крамницю. Обласний пульмонологічний дитячий санаторій, ставкове господарство, бригаду, ферму КСП ім. Шевченка.
З XVI століття у Новомильську діє церква Преображення Господнього. У 1861 році вона була заново споруджена коштом прихожан, графа Івана Августовича та священика Степана Удановича. Церква мала цінні стародруки, рукописи, метричні книги з 1795 року, план власної землі на 38,142 десятини.
Околиця Новомильська приховує сліди осілостей доби палеоліту, часів, коли був у розвитку первснообщинний, матріархально-родовий лад, коли широко використовували кам’яні знаряддя праці Тут, крім іншого, виявлені рештки зброї; предметів побуту доби Київської Русі та середньовіччя.
Новомильськ втілює у собі первісне наймення, що існувало тут староруського фортечного міста Мильська, котре вперше згадує літопис від 31 березня 1151 року в таких рядках: «Володимир же Галицький прислав до Андрія (Юрійовича) Василька Ярополковича, кажучи «Ти піди, брате, до мене». Андрій тоді поїхав до нього і з’єднався з ним коло (города) Мильська («Мьшеска», «Мильска»). Інша редакція цього літопису про це має такі рядки: «Ізяслав, прийшовши, став вище Пересопниці і попалив (город) Заріческ і став біля (города) Мильська («Мьшеска», «Мильска», «Мельска»).
У наступних записах Мильськ з’являється лише з XV століття. Тоді як за актом 1445 року, виринає уже похідне від назви оселі прізвище Мильський: «Даєм й потверджуєм тому первей [раніше] пану Петрашку Ланевичу Мильскому верху менованьїе [вищеназвані] места вечно й непорушне». Подібне фіксує грамота 1450 року, де сказано, що «пан Петраш Мьільскій» є маршалом Луцька, володарем численних надгоринських земель, містечок і сіл. Постановою за 1544 рік «в селе Милско» встановлено підвищене дорожнє мито, збільшено «мірку» за помел зерна, заборонено будь-який зруб у казенному лісі. Опис Луцького замку 1545 року свідчить, що «Милское имение» утримує одну городню, платить від 25 димів, 2-ох вальних коліс, віддає третину ставкового улову, здійснює тижневі шарваркові роботи.
З 1577 року різні акти засвідчують «Новое Мьілско» на зміну давніх наймень «Мьільск», «Мьільско», котрі ще певний час окреслювали суміжне у північно-західному напрямку село, документоване в 1578 р. під назвою «Мьільско Старое», потім — «Старомьшьск, Старомьілско», а згодом і зараз Старомильськ, який у 1976 р. адміністративне підпорядкували сусідній Загорощі
У 1651 році кілька разів згадується «Новьій Мьільск» як мсце, де діяв очолюваний Гнатом Новоселецьким збройний загін селян, котрий «под Старьім Мьільском» мав сутичку з дозорцями рівненського замку. Тоді тяжко зранено командира дозорців.
Селом Новомильськом («Мьілском», «Старьім Мьілском») володіли різні власники: Кирдей Мильський, Човганський, Пепловський, Мишковський, Турн, Іллінський, а деякий час за несплату боргів — держава, що утримувала своїх посесорів.
За даними1889 року, «Новомьільск при пруде волости Здолбицкой» мав 86 дворів, 679 мешканців (7 римокатоликів, ЗО євреїв), водяний млин, корчму, смолярню, вапнярню, кузню, деревообробну майстерню. Сусідній Старомильськ з населенням 527 чоловік був у статусі «деревні», єпархіальне приналежної до віддаленого на 1 кілометр Новомильська. Село мало 2 крамниці
Назва Новомильськ, Старомильськ розвинулася з літописних «Мьільск», «Милеск», «Мельск», де кінцеве «ьск», «еск», що типове для старинних наймень типу «Зареческ», «Случеск», котрі здебільшого символізували специфіку місцевості.](https://sun9-37.userapi.com/impf/c9445/g17337454/b_2e68bd18.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=2c5e3580fd1e8099f42a54b7edec7557&u=6bhhLhHi7drACkvNfLY_56YS4hsmSI8qeWw82_w-Zq4&cs=480x480 "The best Of Novomulsk. це група,для людей хто знає,живе в НОВОМИЛЬСЬКУ !!!!!!!!!!! Ми, ті хто проживає тут, відвідує нашу місцевість....і просто ходить нашими вулицями...
Міліє річка, став,
І меркне городище,
Де «Мылеск-город»
Міцну фортецю мав
За 2-3 кілометри на схід від Здовбиці по другому боці залізниці та річки Усті при Мильському городищі розмістилось село Новомильськ, котре зараз нараховує 330 дворів, 845 мешканців, має початкову школу, бібліотеку, медпункт, клуб, крамницю. Обласний пульмонологічний дитячий санаторій, ставкове господарство, бригаду, ферму КСП ім. Шевченка.
З XVI століття у Новомильську діє церква Преображення Господнього. У 1861 році вона була заново споруджена коштом прихожан, графа Івана Августовича та священика Степана Удановича. Церква мала цінні стародруки, рукописи, метричні книги з 1795 року, план власної землі на 38,142 десятини.
Околиця Новомильська приховує сліди осілостей доби палеоліту, часів, коли був у розвитку первснообщинний, матріархально-родовий лад, коли широко використовували кам’яні знаряддя праці Тут, крім іншого, виявлені рештки зброї; предметів побуту доби Київської Русі та середньовіччя.
Новомильськ втілює у собі первісне наймення, що існувало тут староруського фортечного міста Мильська, котре вперше згадує літопис від 31 березня 1151 року в таких рядках: «Володимир же Галицький прислав до Андрія (Юрійовича) Василька Ярополковича, кажучи «Ти піди, брате, до мене». Андрій тоді поїхав до нього і з’єднався з ним коло (города) Мильська («Мьшеска», «Мильска»). Інша редакція цього літопису про це має такі рядки: «Ізяслав, прийшовши, став вище Пересопниці і попалив (город) Заріческ і став біля (города) Мильська («Мьшеска», «Мильска», «Мельска»).
У наступних записах Мильськ з’являється лише з XV століття. Тоді як за актом 1445 року, виринає уже похідне від назви оселі прізвище Мильський: «Даєм й потверджуєм тому первей [раніше] пану Петрашку Ланевичу Мильскому верху менованьїе [вищеназвані] места вечно й непорушне». Подібне фіксує грамота 1450 року, де сказано, що «пан Петраш Мьільскій» є маршалом Луцька, володарем численних надгоринських земель, містечок і сіл. Постановою за 1544 рік «в селе Милско» встановлено підвищене дорожнє мито, збільшено «мірку» за помел зерна, заборонено будь-який зруб у казенному лісі. Опис Луцького замку 1545 року свідчить, що «Милское имение» утримує одну городню, платить від 25 димів, 2-ох вальних коліс, віддає третину ставкового улову, здійснює тижневі шарваркові роботи.
З 1577 року різні акти засвідчують «Новое Мьілско» на зміну давніх наймень «Мьільск», «Мьільско», котрі ще певний час окреслювали суміжне у північно-західному напрямку село, документоване в 1578 р. під назвою «Мьільско Старое», потім — «Старомьшьск, Старомьілско», а згодом і зараз Старомильськ, який у 1976 р. адміністративне підпорядкували сусідній Загорощі
У 1651 році кілька разів згадується «Новьій Мьільск» як мсце, де діяв очолюваний Гнатом Новоселецьким збройний загін селян, котрий «под Старьім Мьільском» мав сутичку з дозорцями рівненського замку. Тоді тяжко зранено командира дозорців.
Селом Новомильськом («Мьілском», «Старьім Мьілском») володіли різні власники: Кирдей Мильський, Човганський, Пепловський, Мишковський, Турн, Іллінський, а деякий час за несплату боргів — держава, що утримувала своїх посесорів.
За даними1889 року, «Новомьільск при пруде волости Здолбицкой» мав 86 дворів, 679 мешканців (7 римокатоликів, ЗО євреїв), водяний млин, корчму, смолярню, вапнярню, кузню, деревообробну майстерню. Сусідній Старомильськ з населенням 527 чоловік був у статусі «деревні», єпархіальне приналежної до віддаленого на 1 кілометр Новомильська. Село мало 2 крамниці
Назва Новомильськ, Старомильськ розвинулася з літописних «Мьільск», «Милеск», «Мельск», де кінцеве «ьск», «еск», що типове для старинних наймень типу «Зареческ», «Случеск», котрі здебільшого символізували специфіку місцевості.")
